Договір дарування, після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості, може бути судом визнаний недійсним

dogovir-daryvannya-fiktuvnui-pravochin

19 жовтня 2016 року Верховний Суд України ухвалив Постанову у справі №6-1873цс16, якою сформував позицію, щодо визнання договору дарування недійсним, як фіктивного правочину.

Фабула справи:

Кредитор звернувся в суд з позовом до боржника про стягнення заборгованості. Позов було задоволено, заборгованість стягнуто.

Після ухвалення судового рішення, про стягнення заборгованості, боржник за договором дарування подарував усе своє нерухоме майно (нежитлове приміщення, будинок, земельну ділянку) дружині, з метою уникнення стягнення на це майно.

Кредитор звернувся з новим позовом до суду про визнання договорів дарування недійсними в порядку ст. 234 ЦК України, як фіктивного правочину. Позивач посилався на те, що боржник був присутній в судовому засіданні, у зв’язку з чим йому було відомо про ухвалене рішення. З метою уникнення виконання грошового зобов’язання, у короткий проміжок часу, після ухвалення вказаного рішення,  вся нерухомість була подарована дружині. Внаслідок укладення договорів дарування відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення, у процесі розгляду справи.

Перші три інстанції в задоволенні позовних вимог відмовили. Верховний Суд України всі рішення скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

При скасуванні рішень попередніх інстанцій ВСУ виклав  у своїй постанові наступну правову позицію.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п’ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому  її  прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п’ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивачки, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

Установивши ці обставини, суди не надали належної оцінки тому, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.


Комментарии:

Оставить комментарий

Перейти к верхней панели