Спори між банками та боржниками за споживчими кредитами не підсудні третейським судам — висновок ВСУ.

27 січня 2016 року судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України було прийнято постанову № 6-2712цс15, в якій Верховний Суд України прийшов до висновку про те, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Верховний Суд України роз’яснив, що не має значення хто звернувся з позовною заявою до суду (споживач, банк чи інша фінансова установа) та не важливо який предмет та підстава спору, оскільки дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на всі правовідносини що виникають зі споживчого кредиту.

Такий правовий висновок поставить крапку у суперечках між кредиторами та боржниками за споживчими кредитами, з приводу вибору належного суду для розгляду справ подібних категорій.

Проблематика даного питання простежується з початку 2011 року, коли ч.1 ст. 6 ЗУ «Про захист прав споживачів» було доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року, відповідно до якої, третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

З вказаним рішенням боржники можуть відчути себе більш захищеними при зверненні кредитора до суду про стягнення з них заборгованості за договорами споживчого кредиту, оскільки на відміну від третейських судів, в державних судах хоча б можна сподіватись на об’єктивність, справедливість та інші гарантії визначені чинним законодавством.

Слід пам’ятати, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2  частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч.1 ст. 360-7 ЦПК України).

Слід зазначити, постанова у даній справі була прийнята за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст. 355 ЦПК.

В той час як в основу правового висновку у даній постанові було покладено правовий висновок Верховного Суду України викладеного у постанові № 6-856цс15 від 02.09.2015 р., яка була прийнята за результатами розгляду справи з підстав п.2. ч.1 ст. 355 ЦПК України.


Комментарии:

Оставить комментарий

Перейти к верхней панели